Поради батькам

Як допомогти дитині адаптуватися до школи

Що слід робити батькам для ефективної адаптації майбутнього першокласника заздалегідь, до початку занять?

1. Говорити про школу в позитивному ключі

    

Чим більше дитина знає про школу, про майбутні заняття, про шкільну рутину і правила, — тим менше вона турбується про майбутню важливу подію і тим краще вона психологічно готова до школи. Згадуйте про свій позитивний шкільний досвід, про шкільних друзів і важливі знання і навички, які ви там отримали. Детально розповідайте дитині про них. Шукайте разом з майбутнім першокласником позитивні моменти, які прийдуть в його життя разом зі змінами.

2. Навчити необхідним побутовим навичкам

Дитина повинна бути повністю самостійною перед походом до школи, адже тата і мами не буде поруч, щоб зав'язати шнурки, заправити сорочку в штани або порахувати належну йому здачу в буфеті. Важливо також прищепити навички охайності, щоб дитині було легше адаптуватися в колективі однолітків.

 

3. Поступово підлаштувати режим майбутнього школяра

Заздалегідь навчіть дитину вставати вранці і лягати ввечері спати в необхідний час. Продумайте, яка буде послідовність дій першокласника після повернення додому з навчання. Зверніть увагу на розумне чергування роботи, гри та відпочинку. І звичайно, згодом, протягом пари-трійки місяців, забезпечуйте дотримання цього режиму дитиною.

4. Відправити дитину на курси підготовки до школи

Цей пункт необов'язковий, але дуже корисний: саме на заняттях з підготовки до школи майбутній першокласник буде поступово привчатися до чергування занять і перерв, активному отриманню знань та підготується до майбутнього навчального навантаження. Можливо, він навіть знайде майбутніх шкільних друзів. Корисним буде також знайомство з майбутнім першим вчителем в умовах менш формальних, ніж 1е вересня.

 

5. Мотивувати дитини на успішне навчання

Небажано обіцяти дитині щось матеріальне у разі його успішного навчання. Це може відбити бажання отримувати знання самі по собі, заради їх корисності і необхідності. Заплануйте з дитиною якусь подію мрії, спільне яскраве дозвілля або відпочинок — і мрія допоможе йому у важкі шкільні моменти.

Поради батькам п’ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Особливості вікових криз

    Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – бурхливо і швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.
  Кризові періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому несподівано (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і, нарешті криза новонародженості). За влучним висловом Л. Виготського, якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати теоретично.

   Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

    Для кризових періодів характерні певні особливості:

Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу.

 Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями.

Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей).

            Хоча дошкільний вік дитини починається з трьох років, сучасні батьки віддають дитину до навчального закладу набагато раніше. А спеціалізовані групи-ясла сприяють швидкій адаптації дитини до умов дошкільного закладу. Тому необхідно пам’ятати про вплив всіх кризових періодів на розвиток дитини.

  Криза семи років

        Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року.

             

 Її основні симптоми:

1. Втрата безпосередності поведінки. Між бажаннями та вчинками вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності своїх дій.
2. Манірність поведінки. Намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві.
3. Симптом "гіркої цукерки". Дитині погано, але вона намагається це приховати.

   Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Втративши одні форми поведінки, вона ще не опанувала інші. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.
   Як вважає Л. Божович, криза 7 років – це період зародження соціального "Я" дитини.
 Криза потребує переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити у стосунки з суспільством як із сукупністю людей, які здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну та корисну діяльність. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало 

Правило 1. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи", "постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі "газ" і натиснути одночасно гальма.

Правило 2. Не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає "зубрилкою" і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3. Безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі, долати невдачі. А як же ставитися до невдач?... Вона вас засмучує і… все.

Правило 4. Не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й недоцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7. Хваліть виконавця, а критикуйте виконання. Дитина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. Ваша оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами сусіда Івана.

Правило 9. Не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Немає такого двієчника, якого немає за що похвалити.

Правило 10. В морі помилок завжди є острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило 11. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12. Не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В багатьох випадках така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але часто так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активнї праці в навчанні.
        Для того, щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Кілька коротких правил

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11. Визнайте право дитини на помилку.
12. Думайте про дитячий "банк" щасливих спогадів.
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Криза підліткового віку

Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації, тому що в п’яти із одинадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.

  Підлітковий вік, або отроцтво, – це період життя дитини між 10-15 роками. Підліток – це учень 5-9 класів середньої школи. Цей етап – один з найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов’язані з вихованням підлітків.

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так: 1.      Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність. 2.   З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя. 3.   Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.     Розвиток підлітка – це початок пошуку себе, свого унікального "Я". Це шлях становлення індивідуальності. Як часто батьки помиляються у вихованні своїх дітей, коли говорять дитині: "Не виділяйся, будь такою чи таким, як усі". У психології цей період називають періодом "зашумлення" психіки, за ним настає період упевненості і рівноваги. Ці роки майже завжди хворобливі. Адже в цей час виникають проблеми між батьками і дітьми. Багато хто вважає, що завдання батьків у цей період – стримувати статевий інстинкт дитини. Ця думка помилкова, і нерідко призводить до нових проблем.   Що ж є найсуттєвіше для дитини в цей час? Виявляється, ось такий ланцюжок: Любов – Довіра – Розуміння – Підтримка. Як кажуть гумористи, із кожним поколінням діти стають усе гіршими, а батьки все кращими, отже, гірші діти стають кращими батьками.    Фізичне здоров’я дитини – запорука її успіхів у навчанні. Стан фізичного здоров’я і темпи статевого дозрівання дітей різні. Вони суттєво впливають на особистісний розвиток дитини. Чим раніше починається процес статевого дозрівання, тим швидше він протікає. Якщо дозрівання починається у 12 років – процес дозрівання триває 2 роки; у 13-13,5 років – 3-3,5 роки; у 15 років – 5-6. Ці розбіжності щодо типів дозрівання – причина багатьох непорозумінь і переживань.    За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці? Насамперед за те, щоб перестати бути дитиною; за фізичну і психічну недоторканність; за самоствердження серед однолітків; проти зауважень, обговорень, особливо іронічних, з приводу її фізичної дорослості. Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?   ·         У самостійності дитини не слід бачити погрозу. ·         Пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї. ·         Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно, – зробіть так, щоб вона сама захотіла цього. ·         Не переобтяжуйте дитину опікою і контролем. Не створюйте "революційну ситуацію", а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом. Поради щодо встановлення довіри між батьками і підлітком в кризовий для них період:   1.   Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою. 2.   Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття. 3.   Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка. 4.   Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити. 5.   У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти. 6.   У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі. 7.   Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього. 8.   Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.  Форми прояву порушень поведінки  та виникнення шкідливих звичок 1.   Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов’язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність. 2.   Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13-16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання. 3.   А от страхи можуть бути нетривалими – 10-12 хвилин та тривалими – приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими. 4.   Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов’язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури. 5.   Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригніченого настрою, усамітнення. Їм необхідне відчуття підтримки та любові. 6.   Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними. 7.   Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності. 8.   Паталогічні захоплення характеризуються одержимістю або  надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супроводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план. 9.   Тютюнопаління. Одна з найпоширеніших шкідливих звичок. Підлітки інколи не приховують від батьків своєї паталогічної звички і палять у їхній присутності, не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність. 10. Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм. Захоплення алкоголем відбувається переважно в святкові дні. Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% – задоволення. Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім’ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік прилучення до спиртних напоїв – 12-15 років, у неблагополучних сім’ях – 9-12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним. Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.